Круки прилітали й казали тобі: "Стережися!",
Бо доля готує випробувань декілька тисяч,
А ти їм казала: "Такого не буде ніколи!"
І мрії свої відпускала у небо — на волю,
Щоб там політали із вітром. Бо всі застороги —
Це просто слова. Ти не віриш в сумні епілоги.
Круки прилітали ізнову пророчити лихо:
"Біда на порозі!" На відстані звичного вдиху!
А ти їм кивала. Сама ж бо складала валізу,
Щоб їхать на Бáлі. Це прояв твого нігілізму?
Як очі "закриєш", то зникне уся небезпека?
І ти закривала... Аж раптом розверзлося пекло!
Полізли чорти, щоб смертельним вогнем розтопити
Лютневий твій сон, розбуджену землю копита
Нещадно топтали... Та воїни стали стіною:
Пробуджено дух, що зашито у кожнім геномі.
Він був, є і буде. Хоч смерть його нищить байдýже,
Та він незнищенний.
"Ти віриш в це, правда, мій друже?!"
(надихнулася картиною "Страждання", Август Фрідріх Альбрехт Шенк)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979983
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.04.2023
автор: Яніта Владович