Напевно, якогось похмурого пополудня,- коли жодна подія не віщувала потрапляння сонячних променів на нашу планету,- вам траплялось, ненароком, зауважити на своєму плащі - поцілунок неба!
На темній тканині плаща жевріла радісна і жвава плямка кольору свіжої вишні і тих щойно розквітлих троянд, які дарують тільки для зізнань! Чи це не справжній дотик Всесвіту до ваших думок, зурочених невдачею, яка трапилась зранку? Адже, так буває, що замість очікуваного світанку ранок приносить розчарування...
Так ось... Ішла я містом. Серце стисло від ваги так, наче в ньому набилось камінців, намулених зливою. І не було куди подітись від тієї важкості, яка звужує разом із настроєм просвіт твоєї аорти, аж до втрати фізичної чутливості.
І раптом - зблиск дива! Бо як інакше можна зрозуміти цю подію?
Одна тільки мить! Один погляд! І від сірої поволоки думок і навколишніх обставин не залишилось і сліду. Як не було...
На моєму темному плащі вмостилось Сонечко. Такий собі меседж, якому не перешкодить навіть відсутність комунікацій.
Моя радість, яка звільнила на поверхню всі можливості дієвого оптимізму тим була сильніша, ніж несподіваною була подія. Адже попередні дні пізнього листопада були очевидними передвісниками близької зими. А тут - ось тобі сонечко на твій безрадісний плащ!
Тільки я подякувала Творцеві за цей вияв любові і турботи щодо мене і підтвердила пробудженими сподіваннями, що розумію важливість отриманого знамення,- як у відповідь отримала нове!
Перед світлофором зупинилось авто... Проходячи повз, знову ненароком(?),- я впіймала погляд водія. Знайомий погляд...
З того часу, я забуваю невдачі швидше, плекаю надії впевненіше і крокую вперед з розумінням, що світло мети завжди провадить на щедрий лан. Потрібно лише продовжувати шлях сходження. Він накреслений кожному на зоряній мапі, яка щоночі з'являється за вікном тихим нагадуванням.
11.04.2023р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979933
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.04.2023
автор: Іванюк Ірина