/переклад вірша Мілана Шеля зі Словенії/
Бач, люди на екрані... Дорослі, їхні діти..
Чоловіки, батьки там, діди, брати, сини
Племінників, онуків, коханих – крізь жахіття.
Вокзалом прикордонним рятують від війни.
Ось батько руку сина через вікно тримає,
А поїзд обороти пришвидшує свої.
Обійми розірвала некликана війна їм.
Нові міста, дороги, і світ чужих країн.
Військовий зрілий в формі на камеру погляне
І скаже: війни людству приносять стільки зла.
Повторює: насилля - погано це… погано…
Як хочеться, щоб мир був! Забути біль і плач.
Жінки. Разом із дітьми. Вони, здається, всюди.
Рушає хтось на захід, а хтось підкорить схід.
У невідомість їдуть, дітей рятують люди -.
Ведуть шляхи незнані – часи тепер лихі.
Вражають кадри відео: не знаючи нікого,
впізнаю я у погляді біду усіх століть:
на склі – долонька в потязі, страх пса, кота рудого,
і малюком притиснутий розірваний ведмідь..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979909
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.04.2023
автор: Білоозерянська Чайка