Щемить, болить, пече, ятрить...
Накрите тіло, ніби саркофагом,
Душа холоне, потім знов горить,
Обстріляна вогнем летючих градів.
Сховались зорі злякані углиб,
І місяць-дідуган старий заплакав...
Пора орати й сіяти нам хліб,
Земелька просить – це весни ознака.
Стоптали, укатали, спопелили...
Скривавили, порвали душу на шматки,
Хотіли вирвать серце в України,
М@сковії зловіщії круки.
Не знають вороги, що серце – вічне,
Як вічне сонце гріє із небес,
І спопелить катів вогонь зустрічний,
У серці українців предків дух воскрес.
Літає він над селами й містами
І чавить ворога, мов колорадського жука,
Вже Перемоги день не за горами,
Землі своєї не дамо й шматка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979757
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.04.2023
автор: М_А_Л_Ь_В_А