Наслухаю порогів сумну оперету.
Вітер піну здіймає над збуреним склом.
Серед Бугу заборсався кущ очерету,
мов рибалка, що в бурю бурунить веслом.
Не для слів ця місцина з безмовності й звуків.
Тиша будь-яке слово в брехню оберта.
Біла чапля над Бугом, мов біла розпука,
що бентежить, ятрить, мов життя вагота.
Сіра сірість сіріє між вогкості й моху.
Понад скелями крук одинокий вита.
Над кущем очерету, оклигавши трохи,
понад Бугом витає моя самота...
© Сашко Обрій.
11.12.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979712
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.04.2023
автор: Олександр Обрій