Він рятував їх сотнями на добу:
різав, зшивав, мотав кілометри бинтів...
- Лікарю, ти розкажеш чи довго був,
де виривають Героїв з ручищ катів?
З ранку до ночі мантра: "прорвемось брат!".
Шмаття заліза падало з тіл під стіл...
Часом у душу ліз свій зухвалий кат:
"Не врятував усих! але ж так хотів..."
Кожне ім'я для нащадків в душі тримав...
- Скільки вже маєш бинтових таких братів?
Міцніше долоню вкотре солдат стискав...
Дома розкаже про дев'ять своїх життів.
Піксель в землі, тій, за яку б'ємось.
Змиється кров, висушить бинт тяжку біль.
Він поруч був... Був, бо як раптом щось...
Мав полатати ворогом взяту ціль.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979283
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.04.2023
автор: Людмила Мартиненко