Життєва практика (про серйозне - жартома!)

               
                                                                                                                                                                                   
А  я  не  знала,  що  життя  –  це  як  дорога:                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                          
То  вгору  круто  в’ється,  то  веде  десь  вбік  
Не  потрапляла  би  я  тільки    у  халепу,                        
Якби  мене  полюбив  добрий  чоловік.                        
 
А  я  не  думала,  що  є  такі  ще  люди,
Які  тільки  роблять,  що  капостять  завжди...
Не  можуть  вони  жити  без  якоїсь  шкоди,
Неначе  без  повітря,  можливо,  й  води...          

А  моя  тьотя,  що  живе  десь  у  Тамбові,
Усі  новини    рашів  сприймає  на  слух,
У  SMS-ці  по  телефону  так  їй  написала:
-  Тамбовський  вовк  хай  тобі,  тьотю,  буде  друг!
                 
А  я  не  знала,  що  у  мене  власне  сало,                                                                      
Чомусь  не  думала  про  це  я  навесні,                                                                            
Коли  Антон,  що  із  сусідньої  контори,
Шепнув,  яке  гарненьке  сало  на  мені.

А  я  не  думала  про  те,  холера  ясна,
Що  приємно  буває  навіть  й  мужикам,
Їм  хочеться  так  язиками  почесати,              
Неначе  спини  якимсь  диким  кабанам.

А  я  не  знала,  що  з  сусіднього  провулка
Борис  трубить  про  мене  слухи,  наче  слон,
Якось  зібралася  поскаржитись  на  нього
У  всі  організації…  навіть  в  ООН  !

А  я  не  думала,  що  є  ще  «екземпляри»,
Які  засуджують  війну  лиш  на  словах.
Коли  потреба  допомоги  в  якійсь  справі  -
Від  них  не  допомога  -  стогін  -  «ох  та  ах!»

А  я  не  знала,  не  чула,  навіть  не  снилось,
Що  пацифіст  Іван,  як  справжній    маніяк,
Якщо  він  не  дістане  пляшку  самогону,
То  буде  дудлити,  як  кінь  з  відра,  коньяк.          

Я  не  хотіла,  щоби  скрізь  дзижчали  мухи,
Коли  у  голові  гудуть  одні  джмелі...
Нащо,  «подружки»,  мені  ваші  пересуди,
Коли  й  чому  до  мене  ходять    хабалі…

Я  працювала  у  сільському    господарстві.    
Скажу  відверто,  що  робота  там  –  не  мед,
Коли  контору,  «паюванням  розвалили»  ,
Мені  одній  діставсь  несправний  лісапет.

А  я  не  думала,  що  в  місті  Конотопі
Велика  станція,  там  ходять  поїзди!
Але  без  гальм  у  моєму  велосипеді,
Коли  й  хотілося  б  -  не  доберусь  туди!

І  що  воно  за  чортеня?  –  кажуть  сусіди,
Ти,  дівко,  наче  буйна  весняна  трава!  
Які  лише  вітри  тобою  не  крутили  -
Доверху  ніс  твій  завжди,  світла  голова!

Скажу  -  нічого  дарма,  люди,  не  дається,
А  позитив  і  доброта  –  лиш  похвала!
Скарби  коштовні  ці  -  ношу  завжди  з  собою,
Тому  мої  доверху  ніс  і  голова!
 
А  що  на  небі  не  завжди  буває  ясно,
І  що  життя  -  не  тільки  мед,  і  не  кіно  -
Про  це  я  думала  і  знала  це  прекрасно  -
Життєва  практика  у  мене  є  давно!
                                                                                         В.  Ф.-  01.04.  2023    
                     

                                         
                       

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978900
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2023
автор: Веселенька Дачниця