Рік зима, рік п'ята ранку,
Нема ні долі, ні житла.
Рік озираюсь з позаранку -
Ну, далі що? Ну, що - жива?
Ввік не забути тої ночі,
Не стерти з пам'яті слова:
- О, Господе! Що там грохоче?
- Аліно! Прокидайсь! Війна!
Вже рік стоїть перед очима,
Як з дому бігли в темну ніч,
Як небо рвало за плечима
І діти поруч пліч - о- пліч.
Неначе, стрічка з кінофільму...
Невже це правда? Не кіно?
Чим жив, що мав, любив так сильно,
В мить рухнуло, як доміно.
Я не забуду ті підвали,
Молились Богу й до людей,
Як їжу з снігу діставали,
Щоб якось накормить дітей.
Минали тижні, дні, години,
Час зупинився, наче зник.
Що там попереду віднині?
Нема буття, до чого звик.
Не стерти з пам'яті ті сльози,
Коли здавалось: "ось і все"...
Лишивши дім, пішли в морози -
"Ми вижевемо понад все!"
Вже рік зима та п'ята ранку,
І правда є лише одна!
Із ночі в день і на світанку
В Вкраїні йде, іде війна!
26.03.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978788
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.03.2023
автор: Аліна Ємельяненко