На гобелені неба вечір виткав зорі,
Запряг на виході золотогривого коня,
А ми по зорях свої вгадували долі –
Серед усіх згубилась десь й моя.
Я найяскравішу свою одну шукала,
Мені підморгував золотогривий кінь.
Моя десь доленька омріяна блукала,
І у весняній зірці – той один, лиш мій.
Ще юне серце вмить його відчуло,
Той подих, погляд і овал лиця,
Яке то щастя стріти долю бу'ло –
Весну кохання спити до кінця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978767
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.03.2023
автор: М_А_Л_Ь_В_А