Вона стояла пізно на терасі.
Квітневий вітер плутав її коси.
Завмерли очі на банальній фразі:
"Пробач, з мене кохання твого досить..."
Читала переписку в телефоні,
Руки тремтіли, попливла земля...
Мов років з десять додалось на скроні.
—Без нього світ не той, пропала я...
Та скільки сили, гордості, терпіння
Перехворіти на пустій терасі.
І з наступом сумного надвечір'я
Почати жити... Крізь гіркі образи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978540
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.03.2023
автор: Незламна