***
Боже, куди не глянеш, ‒ усе крамола.
Березень світить хребтом так безшкірно і голо.
Голос весни до землі припнутий, мов якір.
Ніби живий силует – а все ж симулякр.
Світло розрізане вздовж на смужки, як вени.
Пам’ять Господня ‒ притулок усім безіменним.
Кожен світанок є смертю безсилля й проривом.
Спину вирівнюєш і прицвяховуєш крила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978385
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.03.2023
автор: Ганна Синьоок