[i]« Ходімо по своє до своїх...»[/i]
Реклама
І
Не вбити Слово і живе, і віще
на шпальтах української душі...
своє і рідне оживає вічно
у будь-які періоди трагічні,
якщо не уповає на чужі.
ІІ
Тоді ніякі орди і навали
не залякають націю мою,
бо не дарма за неї воювали
герої – рядові та генерали
і голови поклали у бою.
Не умирає... воскресає мова
і має очищатися, аби
її живу не урізали знову
у мирні дні народної любові
і у часи воєнної доби.
І у роки історії цієї
у пам’яті людей і поколінь
нової ери оживає Гея,
коли під омофором Панацеї
не падає на неї чорна тінь.
ІІІ
Але бувають зайві настанови
тим, хто її ніколи не любив,
не помічав у зодіаці див
у присмерки...
у сутінки ранкові...
..........................................
Та свого не цураємось. Таки,
поезія формує еталони
абетки мови і її закони
від імені поета на віки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978297
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.03.2023
автор: I.Teрен