Одна стежина… в барвінковім цвіті
Коли тупцюєш, вперше до матусі,
Для ближніх ти, кращий на всьому світі,
Хоча й не впевнений, в крокові, в русі.
Змах рученят - обійняти б цей весь світ,
Тремтіння тіла, підстерігає страх,
Душею й серцем сприйняти дивосвіт,
У оченятах блиск, враз миттєвий жастрах,
Вже безпорадність - прихисток у неньки.
Із часом ти, здатен сприйнят все, йдеш,
Ніжить трава, буяє, аж по пояс,
Дорога знань… стелиться, її знайдеш,
Хоч боячись, озирнешся і не раз,
Розквітнеш сам у ніжному суцвітті.
Де друзі поруч, завжди, як опора,
Щось підказати, чи виручить треба,
Може, хтось хоче схилить до покори,
Вирішиш сам, чи в цьому є потреба,
То щоби згодом, нікого не винить.
Світліша небо, чисте, схил блакитний,
Свої знання, мрієш втілити в життя,
Чекаєш день, сонячний і привітний,
Ти відчуваєш гучне серцебиття,
На яку стежку стати, щоб йти сміло?
Їх так багато, а час ніби летить,
Ця мить коротка, як ранкові роси,
Йди сміливіше, поки сонце й блакить,
Як цвіт весни, його бачиш прекрасним,
Любов зустрінеш… щоби на все життя!
Буденні дні… робота, жінка, діти,
Ти ніби птах, що про родину дбає,
Весна в душі, вмієш погомоніти,
У дружнім колі, сім’я окриляє,
Щоби щасливим зустріти майбуття!
Одна стежина, цінуй своє життя,
Щоби без воїн й не було каяття!
Березень 2023р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978271
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.03.2023
автор: Ніна Незламна