По небу пливе білогривець,
грайливо ховається в хмари.
Цілує зірки мерехтливі,
то мчить у чалмі, як примара.
А ось він уже на хмарині,
як срібна сережка висить.
Або ж оселедцем козацьким
на вітрі, як змій, тріпотить.
Тепер він пливе вже над лісом –
торкає берети дерев.
Підморгує хвацько тополі –
найкращій із королев.
Повис срібнолиций над ставом –
у воду глядить, як нарцис.
Скупався у росяних травах
і так над землею завис.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978263
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.03.2023
автор: М_А_Л_Ь_В_А