Пробачте піхоту,
Що так нерозумна буває вона,
Куди ж ми відходим,
Коли на землі шаленіє весна?
І кроком непевним
По сходах нагору, лишаючи світ,
Лиш білії верби,
Як білі сестрички нам дивляться вслід,
Лиш білії верби,
Як білі сестрички нам дивляться вслід.
Не вірте погоді,
Як хмари дощами на землю поллють,
Не вірте піхоті,
Що браві пісні вам співає в строю,
Не вірте, не вірте,
Коли закричать по садах солов’ї:
У смерті, повірте
З життям не забуті рахунки свої,
У смерті, повірте
З життям не забуті рахунки свої.
Нас доля навчила:
Живи по тривозі, живи, як ти звик.
І сліз без причини
Даремно не лий, коли ти - чоловік.
Ти знову в поході
І тільки одне відриває від сну:
Чого ж ми відходим,
Тоді, як нарешті зустріли весну?
Куди ж ми відходим,
Тоді, як нарешті зустріли весну?
*********
Чого ж ми відходим?......
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978148
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.03.2023
автор: епіграми з рогами