серпом зрізаю стебла молочаю
вирубую з землі густу осоку
земля мене здалеку помічає
в її святій терплячості високій
схиляються опальні ці створіння
і наді мною рухаються тінью
в це незбагненне світове цвітіння
із необхідністю людського животіння
неначе не траву зрізаю в полі
а розтинаю власну білу шкіру
природа терпить нашу ту сваволю
щоб знову потім вижити допіру
шматок землі її нікчемний і безправний
собі порятувавши вряди-годи
де б в небо піднялося різнотрав’я
знецінене в мені від несвободи
240323
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978047
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.03.2023
автор: bloodredthorn