Люблю, коли сміються солов'ї
Між крон, повитих білою вуаллю.
Лиш серце знов пригадує її
У дні ці, душу труячи печаллю.
Я знаю, що байдужий їй давно –
Від цього все думки мої тьмавіші.
Тому й волію з тугою водно
Забутись в пелюсток безмовній хвищі.
Лугів роздолля, гущави дібров,
Цідіть у згадки шемрання зелене!..
Я бачу врешт в очах її любов,
Осяйну і п’янку. Та не для мене.
Я тямлю: не вернутися назад,
Минуле не звести і не змінити.
Як раз у рік ряхтить плодами сад,
Так раз в житті любов буяє цвітом.
Нехай же не втихають солов’ї
І ніжать край луною стоголосся!..
Хай серце мрійно згадує її
Та все, що так, на жаль, і не збулося.
[i]22.ІІІ.23 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977946
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.03.2023
автор: Прозектор