Лютувала зима, лютувала,
Та зимі не бувати навік:
Вже і віхола зла відспівала,
Та й мороз десь далеко утік.
Ось і днина тепер потепліла,
Збіг останній весняний струмок.
На деревах пустих зарябіла
Благодать незліченних бруньок.
А світило з небес аж співає
І теплом огортається світ.
Пориваючись вітер здіймає
Тогорічну листву у політ.
Та вже більше її і не буде,
Лиш востаннє отак пролетить:
Вигрібають і спалюють люди —
Від багать у селі аж димить!
Ще й побілять хатки чепурненькі,
Що поблідли в дощах восени,
Щоб раділи всі дітки маленькі
У проміннях ясної весни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977726
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.03.2023
автор: Шарм