Зранку в платті зі шлейфом Зима,
Геть зухвало, не крадькома,
На відвідини йшла до Весни.
На шляху поховала човни,
Прихопила Весні ковзани,
Гордо йшла від воріт до воріт,
Тріском-свистом лякаючи цвіт.
Не чекала на го́стей Весна.
Вдень весела і голосна
Квіточки малювала в садку,
Гомоніла з птахами в лужку.
Спочивала вночі в холодку.
На візит не чекала вона
Без запрошень. Оце дивина!
Все ж гостинно Зиму́ прийняла,
У куточку сама прилягла,
Причаїлась, утерла сльозу,
Вгамувала нестримну грозу,
Ледь зігрівши вербову лозу.
Привітавши лелек край села,
Попросила діждатись тепла.
Самовпевнено, грубо Зима
Докоряла Весні задарма́,
Мов, не любить на ковдрі квіток,
До вподоби малюнок – сніжок,
Не якийсь там ліловий бузок.
Вимагала собі полотна,
Зла, холодна, бліда, як стіна,
Вередлива, нестримна… Хтозна,
Може, горда, а, може, й смішна…
І коли цим гостинам кінець?..
Та Весні увірвався терпець.
Одягнула квітковий вінець.
Руки в боки: танцює Весна,
Вся у квітах – краса неземна.
Милувалося сонце здаля –
Всяк барвисту Весну вихваля.
Клунки тихо зібрала Зима.
Бачить: місця вже тут їй нема.
Непомітно пішла, крадькома,
Тільки думала: «Час промайне,
Гукнете́ неодмінно мене».
Де й поділись зимові сліди...
А Весна поспішала в сади.
© Галина Брич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977311
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.03.2023
автор: Галина Брич