Минає день — приходить ніч
І чорним землю застеляє.
Вогнем червоним дотліває
На обрії кривава січ:
Останній в небі сонця промінь,
На шмаття хмари розпоров
І дня прощальний чутно стогін,
І полилась небесна кров…
Та з часом жевріючи стине —
В кошлатих хмарах сонце гине,
Й темніє неба вже блакить.
Журба прощальна плавно лине,
Відчутно пошепки летить.
Мовчить високе темне небо.
Та так напевно мабуть треба,
Що тиша звуки покрива:
Бо перші зорі засвітились;
Сичі літаючи з`явились;
Байдужий місяць виплива.
Ось тишу соловей порушив —
Ця пісня чутко доліта.
Вже спокій він розчулить мусив,
Й село накрила дрімота.
Завив собака десь голодний —
Виттям аж серце розрива.
Вступає ніч в свої права,
Несучи подих прохолодний.
А я — дивлюсь в вікно відкрите:
Шепоче листя, тихий вітер.
По небу хмари розбрелись —
Їх плин, на місяць насуває,
А той же сяє — як колись:
То вигляне, то пропадає.
Й думки теж плинуть чередою:
То те згадається, то інше.
То меньше їх, то знову більше —
В танок збігаються юрбою
І ніби зовсім неохоче,
Але злипаються вже очі:
З думок видіння поплелись
І наче я бреду кудись —
До невідомості в полон:
Прийшов Морфей — дарує сон.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977159
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.03.2023
автор: Шарм