[i]« Тепер я турок, не козак...»[/i]
Запорожець
Це місто снилося мені
давно... ще пам’ятаю
і готику у вишині,
і скелі, де у глибині
тече ріка у наші дні,
водою умиває
високі кручі... береги...
а ось архітектура
моста у вигляді дуги,
і звідусіль, і навкруги
чужі язичницькі боги
та абревіатура
латиницею на стіні
тунелю віадука...
і як в об’ємному кіні
у небі темному – ясні,
урочі зорі у вікні,
неначе сни у руку,
які мене дивують тим,
що білий світ широкий...
зі мною стародавній Рим,
місцями – мій далекий Крим
і де-не-де Вітчизни дим
їдкий, але солодкий.
У ту ж ступаю течію
удруге... це буває,
коли, неначе, у раю
молюсь за душу нічию,
тому у цьому дежавю
її ніде немає.
Як невидимка у тіні
вона іще на волі
блукає у часи нічні
у тому місті, де вогні
горять як реквієм війні
під барабани долі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977004
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.03.2023
автор: I.Teрен