Я не знаю, де я і хто я,
мертвий я чи досі живий.
Я посеред білого поля,
навкруги лише вовчий вий.
Падають навколо снаряди,
друзів вже на світі нема.
Господи, хоч краплю розради!
Господи — гукаю дарма.
Хтось мене завів у пустелю
і покинув на самоті.
Нібито я лізу на скелю,
наді мною хмари густі.
Припинути рух неможливо:
я зірвуся вверх, а не вниз!
Господи, чи був я щасливий?
Вчора, позавчора, колись?
Розтинає сутінки сонце
лементом останнім своїм.
Ось прийдуть постріляні хлопці
в міій чужий безрадісний дім.
Сядуть за мій стіл негостинний,
випити не зможуть вино.
І у лабіринт Батьківщини
мовчазні повернуться знов.
10.03.2023.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976762
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.03.2023
автор: Валерій Коростов