Минають дні такі ж, як попередні:
Де правда на екрані із крапок,
Сумнівно спонукає посередність,
Між вірою й зневірою думок.
Старі шляхи копитами розбиті -
Поміж хрестами втрачених надій:
Між ними треба йти і якось жити,
Свій долі не читаючи сувій.
І котиться Сізіфове каміння
У марність іллюзорності життя,
Де втрачена цнотливість у сумління,
Щоб розумом дійти до каяття!
Бо світ пірнає у чорнющу прірву,
Що розпач нам постійно відкрива.
Й стікає люд в оцю страшенну вирву,
Щоб впасти в сьогодення жорнова.
Та день прийшов! Де кожний має знати,
Що вітер змін очистить небеса,
Бо вже свобода розірвала грати
І згинуть воріженьки - як роса! (с)
Цей день давно - століттями кувався:
В горнилах війн і в спалених містах.
В крові своїх героїв гартувався
Й купався в материнських він сльозах!
Блукав надією в очах голодних,
Отих - що геноцид їх поглинав!
Та врешті-решт, прийшов до лав народних,
Щоб кожний незалежність святкував!
І хай химери правлять сьогоденням
Та сутність рабська зникла вікова:
День незалежності, тепер своїм знаменням
В майбутнє новий шлях вже відкрива.
І хай не ми... Хай діти і онуки!..
А нам блакить, дарує шлях другий:
Над жовтим полем візьмемось за руки
Де колос наливається тугий!
2021р. Присвячено до 30-річчя незалежності.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976629
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.03.2023
автор: Шарм