***
Лягла печаль печаттю на чоло.
Її ні перелити, ні відлити.
Не снігу нам під вікна намело, —
то на Алеї Слави чорні плити.
Услали землю щільно, мов бетон.
Тамує подих матінка, не дише.
Синочків прихистила — легіон!
Мовчать, і навкруги гнітюча тиша.
Журба така... В смиренності своїй
схиляю голову й сльозу роняю.
Живи, народе мій! І багатій!
Не на могили — пшениці безкраї!
Мов дерево, літами відживу.
Здолавши шлях і стоячи над схилом,
побачу Україну вже нову!
І землю золоту, і ці могили.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976547
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.03.2023
автор: Надія Позняк