І вийшов місяць золотий
На темно-синє поле.
Я був ще вчора молодим
І всі такі ж навколо.
Всі на своїх місцях зірки,
Тримаються одвічних
Орбіт. І я, мабуть-таки
Був молодим за звичкою.
Я звик до місяця, зірок,
Коли вони постійно
Один і той же роблять крок, -
Одна і та ж картина.
Ось місяць був іще старим
І знову молодіє...
Спостерігаючи за ним,
І маю я надію, -
І хай не тіло, а душа
Відновлює із часом
Свої таємні небеса,
Виходить на початок
Окрилених надій і мрій -
І без вагань, упевнено.
Та по орбіті вже старій
Ідуть думки в затемнення.
Як зберегти їх чистоту?
Змінити точку зору?
Так, як міняють частоту,
Щоб з тим нові простори
Побачити, - і небеса
Незнані і безкрайні,
Де тайнам, як зіркам числа
Нема. Та, може, рано
Ставати на такий поріг, -
Всі обрії відкриті,
Де плутанина всіх доріг,
Що є й були на Світі,
У Путь єдину злиті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976375
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.03.2023
автор: Рунельо Вахейко