У незбагненному світі,
в хаотичному леті мрій
розкривається неба завіса –
випливає хмарина.
Усміхаючись сонцю,
жінка ступає по ній.
О велична!
Рафаеля сікстинська мадонна
Чи мадонна
ді Фоліно вона?
Ні, до небес піднялась
найсвятіша жінка –
звичайна, буденна, земна.
Хоч сьогодні для неї
й не звучать серенади,
на турнірах
не сходяться рицарі,
все одно у ній є
і скарби, і принади,
і блакить у очах
ще не вицвіла.
Так радіє життю
і волошкам у полі,
чорнобривцям і мальвам,
що цвітуть під вікном.
І, звичайно, вона
просить щастя у долі,
що пробігла повз неї
дивно-мрійливим сном.
О святая з святих,
премадонно велична!
Як настане
в Урбіно весна,
і воскресне із мертвих
Рафаель віковічний,
він напише картину
«Мадонна земна».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976290
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.03.2023
автор: М_А_Л_Ь_В_А