Дихати стає легше,
Тверді монументи плечей
Повільно спускаються в хвилю
Легкого розслаблення.
І чи не вперше - потомлений ти -
Розчиняєшся у півпрозорому
Бежі домашніх стін,
У напівдрімоті
Стаєш персонажем своїх картин,
Народжених з лона коханої
Меланхолії.
Вихоплюєш пальцями із золотої трави
Лебедя біле крило, як перший сніг,
І стікає,
стікає,
стікає
Тобі до ніг
Вгріта сонцем весняним
Журлива вечірня пісня,
Затріпоче і стихне тобі.
Будеш танути сонно
І станеш
Тимчасовим зворушливим снігом
У сутінках міста -
На вісі своїх плечей
Гойдатимеш кулю бурхливого світу,
І буде тобі легко-легко.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975975
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.03.2023
автор: vero.ronica