Ти казала: ...що поведеш в цьому
танго сьогодні сама,
Бо в танцях воно завжди
виходить точно так, як в житті,
А я стартую, як та коняка, що
крива, та хрома
Тож нічого не станеться, як
почнемо ні с тієї ноги.
Десь блимала у тебе в очах
бентежна, пекуча жага,
Доторкнулась щоки, а по спині
пройшов чи хвіст, чи язик,
Ти була як той пітон - у якого
жодної кістки нема
Тут і пропав я на місці, заклякнув
як на тумбі свічник.
Від тебе зайнялося полум'я без
жодних на спасіння надій
Таке, що плавився навіть камінь,
зашарілася сталь...
І той кварц, що сипався з мене
спікся в фарфор дорогий.
Кожен рух тепер віддавався
дзвоном - наче я пономарь.
Ще й музика на цимбалах
підкинув пекельно вогня,
Ти просила: щоб я розм'як і
дививсь прямісінько в очі.
І я глянув, а там... над не ораним
полем сходе зоря.
Я і досi вихилясів тих
до нестями як хочу.
1998
бувальщина
https://youtu.be/3AjT1tEDwfw
попередня назва - Українське
танго - жінки запрошують
чоловіків
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975785
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.03.2023
автор: Стас Крівда