В словах, які вічністю в’яжуть алею,
Письменники вміло малюють картини.
Трояндами слів стелять всю галерею
І в’яжуть красиво в разки намистини.
Нектаром любові слова наливають
І ставлять їх трепетно в сонячний ряд,
Красиво віночком, як квіти, вплітають
Й на творчий виводять парад.
Співучі, джерельні, такі дзвінкотючі,
Неначе дзвіночки бринять і бринять,
На ниві письменництва сходи співучі
Фіалковим квітом п’янять і п’янять.
Як білокрилі лелеченьки милі,
Злітають висОко в небесную вись,
Набравшись від Музи блаженної сили,
Рікою любові слова розлились.
Сузір’ям Плеяд розіслались по небу,
І трепетом ніжним спустились донизу,
Шукають в них люди сакральну потребу,
Бо в душі заходять вони без капризу.
Безмежжя в них світ й особливі принади,
Які ж бо чарівні бувають слова!
Знімають журбу й заліковують рани,
Вони – немов казка весни лісова.
Хай трепет любові заходить у серце
Від слів, що нектаром наповнюють душу!
Відкрийте для них і віконечка, й дверці,
Й прийміть найсолодшу у світі спокусу.
Розлийте ви їх в кришталевії чаші
І спити до дна побажайте усім.
Любов’ю серця наповняються ваші –
І величі слів зазвучить вічний гімн.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975704
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.03.2023
автор: М_А_Л_Ь_В_А