А нам би жити, творити, плекати,
Навчатись сумлінно і ревно навчати...
А нам би кохати, як лебідь лебідку,
Бездумно ловити метеликів влітку...
Співати пісень восени обжинкових,
Вести за вечерею світські розмови.
Як морозно стане, кутатись в пледи,
В афішах шукати до свята концерти…
Радіти весняному подиху вітру,
Ховатись у тінях березових вітів...
І знов так по колу: пора за порою,
Та східний сусід раптом взявся за зброю.
Хоча ні, не раптом! Злим своїм оком
У сторону нашу дививсь сотні років.
Історію й мову, церкву й культуру
Затисли в лещата лихі самодури.
Ознаки росії - розруха і смерть.
Де чобіт рашиста, там все шкереберть.
Лиш сморід наживи і дух мародерства,
Насилля у них як ознака “братерства”.
Настав час розплати. Самі забажали!
Імперії крах, безхребетні вассали!
Апостол Петро не відкриє вам Раю,
У наших полях русскій мір догниває.
Ви просто царя неосвічені жертви,
Нікчемні життя, мов розмінні монети.
Воздасться за горе псам юродивим:
Двоголовую курку на тризуб наживим!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975626
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.03.2023
автор: Ольга Андрійчук