Ти вже сидиш у мене на плечі,
Твій хрупкий подих досягає вух
І упаковані пласти в моїй душі
Раптово ти приводиш в рух.
Ти маєш крила і нестримну силу,
Та я не здамся - ти мені не друг,
Бо доки ти сидиш в мені - я гину,
І попіл сиплеться із обмертвілих рук.
Мене обняли твої чорні крила,
Я вже у пастці з власних почуттів.
Чому ж я сонце бачити не вміла,
Чому не цінувала я щасливих днів?
Ти вже не обіймаєш - душиш;
Червоне сонце йде вже на захі́д;
І тільки мрій моїх журни́х не рушиш,
Бо це не щастя, а надії й болю плід.
Останній промінь сонця йде у ніч
І накриває ковдрою мене й тебе.
Я так ненавиджу тебе хоча це й гріх,
Бо ти мій страх - ти створюєш мене.
2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975257
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.02.2023
автор: Просто Христя