Сонце упало, скотившись за зболений обрій.
Місто розкрило в дрімоті широкі обійми
Сотням приїжджих, в звичайній буденній подобі,
Щиро й дбайливо, сховавши під крила надійно.
Висипом родимок люди толочать перони.
Втомлені очі, обпечені полум'ям душі.
Скільки страждання навколо… Аж спина холоне!
Райдужні дні стали схожі на кавову гущу.
Хтось здобуває криваві трикляті мільйони,
Підло клепає безглузді безжалісні війни.
Хтось бачить всесвіт в духмяній краплині бульйону,
В мирних, стареньких та серцю споріднених стінах.
Зморені страхом упали стулившись повіки.
Болем налиті ятряться в молитві зіниці.
Всіх співвітчизників радо вітає без ліку,
Тихий, безпечний, немов острівець Кропивницький.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975137
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2023
автор: Sunnyli Rich