То хто ж нам ворог

То  хто  ж  нам  ворог


То  хто  ж  нам  ворог?  Ми  самі  себе  перемогли.
Ми  царство,  що  у  собі  розділилось.
Взялись  до  справи,  але  так  і  не  змогли,
Бо  знову  між  собою  розсварились.
Чи  спиш  ти,  славний  лицаре  Богдане?
Чи  знаєш,  що  чекало  після  тебе  батьківщину?
На  булаву  твою  було  по  три  гетьмани,
А  потім  все  поглинула  Руїна.
А  ти,  Іване,  чи  не  плачеш  у  ві  сні?
Болить  тобі  Батурин  і  Полтава?
Якби  полковники  твої  були  дружніш,
То  чи  була  б  над  Україною  розправа?
Тарасе,  ти  також  дрімаєш  в  тиші,
Під  Схилами  Чернечої  гори?
Кайдани  рвуть  твої  онуки,  шоб  змінити  їх  на  інші,
Окроплюючи  кровію  братів  своїх  чуби.
Не  зрозуміли  ми  тебе,  ніхто  з  нас,  жоден,
Твій  Заповіт  читаючи  з  нудьги.
Нам  супротивник,  браття,  не  потрібен,
Бо  ми  самі  собі  найкращі  вороги.
Хто  ж  ми  такі,  ким  були  наші  предки?
Нам  кажуть,  що  з  хоробрих  козаків,
Славетних  лицарів,  князів  святих  нащадки.
А  виявляється,  що  діти  ми  рабів.
Деж  та  шляхетність  княжа,  де  чесноти  ті  козацькі,
Де  віра  із  якою  йшли  вони  у  бій?
Залишився  лише  світогляд  хуторянський,
Зостався  лише  інтерес  маленький  свій.
А  ті,  хто  там  керує  –  діти  малодушних,
Пристосуванців,  боягузів  і  заброд.
Та  люди  наші  обирають  простодушно,
Того,  хто  рясно  обіцяє  їм  щедрот.
Народе  мій,  зніми  з  очей  своїх  полуду,
Поводирі  твої  дурисвіти  й  сліпці.
Клянуться,  що  говорять  тобі  правду,
Наспавді  в  темряву  ведуть  на  манівці.
Божаться,  що  ось-ось  і  буде  перемога,
Але  якою  вона  буде  і  над  ким?
Чи  може  в  пекло  приведе  нас  ця  дорога,
Де  свій  перемагає  над  своїм?
Здавалось,  воля  нам  сама  упала  в  руки,
Наспавді,  волю  треба  вічно  боронити.
У  нас  останній  шанс  на  довгі-довгі  роки,
Нарешті,  не  себе,  а  ворогів  розбити.
Тож  пригадаємо  усіх,  хто  був  до  нас,
Князів,  гетьманів,  козаків  і  гречкосіїв.
Візьмемо  їхню  мудрість  про  запас,
А  чвари  й  розбрати  залишимо  Росії.
Відкриєм  серце  совісті  святій,
Порвем  кайдани  заздрості  і  злості.
У  нас  одна  земля,  ділити  нічого  на  ній,
Ми  народились  тут  і  тут  спочинуть  наші  кості.



 

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975059
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2023
автор: Костянтин Вишневський