О дух міцний!
О дух вселенський!
В жіноче тіло ти ув’яз.
Вона несла тебе крізь болі,
Боялась дуже, щоб не згас.
Кусала губи в час недуги,
Ховала сльози в сміх гучний.
Поет – як Бог, його не купиш,
Не може бути він ручним.
Вона жила – не відживала,
Хоч настигали й рубежі…
І падала, і піднімалась –
О велич духу на межі!
Вона – нескорена і горда,
Свята і грішна, Боже мій!
Дивилась мужньо смерті в очі
Й казала тихо так: не смій,
Знайду я слово болю й гніву
Народу рідного мого,
І дух свободи й непокори
Збуджу хоча б у одного.
Ти не дивись, що я вже квола –
У мене стане ще снаги
Для злету думки, злету волі –
Я покладу їх на ваги…
Отак жила і засівала
В убогих душах переліг,
Квітки барвисті всюди слала,
Щоб дух вселенський переміг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974952
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.02.2023
автор: М_А_Л_Ь_В_А