Ой вертали з вирію лелеки –
В Україну шлях їм неблизький.
У війну летіли, в небезпеку.
Прикипіли до осель бузьки…
Клекотом заходились самиці –
Тіні залишились від дворів.
в чорноті лелечий край димиться,
аж веснянка стихла угорі…
Сіє смерть війна і стільки ран тих,
Відчай, біль притупляться коли?
Тріпотіли крилами мігранти –
Між руїн і грізних попелищ.
Та не кинули людей цибаті,
Звили дім на зраненій вербі.
Відбудують добрі люди хату –
Лиш скінчиться цей священний бій.
Жебонів до милої веселик:
«Не сумуй, піднімемо пташат.
Знову нас на колесо поселять –
Бо широка у ґазди душа…»
…Перше сонце погорільців гріло,
Люди в Божі вірили дива.
Принесли птахи на білих крилах
Їм тепло весняних сподівань…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974838
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2023
автор: Білоозерянська Чайка