Коли ми постаріємо з тобою,
Стане повільнішим наш темп життя.
Неспішно смакувати будем кавою.
Новини обговоримо... наше буття...
Ми зустрічати будемо світанки
І милуватись вранішньою Зорею.
Пташиний хор дзвінкий заслухаємо зранку.
І квіточками залюбуємось, обласканими нею.
Ми доглядати будемо за яблуневим садом,
Який з тобою недавно посадили.
Щоб він піднявся, став розкішним.
Щоб яблука солодкі там родили...
Квітучий пишний сад, то наша мрія.
Збиратимемо восени там яблука червоні.
А гілля буде гнутись до матінки-землі.
Й плоди великі, не помістяться в долоні...
Сидітимемо вечорами ми в альтанці...
Нарешті, дочекавшись, прохолоди.
Можливо, чай тут з м'ятою ми питимемо вранці...
Разом ... Для нас обох - то нагорода.
І сітка зморшок, і сиві скроні - не біда.
Коли в очах коханих іскорки не згасли...
Тоді душа людини молода!
І двоє заслуговують на щастя!
Zoja 13.02.2023
Зоя Міщук
Світлина з мережі
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974536
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.02.2023
автор: Zoja