РозвЕсніло... Пташки загомоніли,
Уздрівши весну радісно здаля.
І перші бруньки блідо зеленіли,
Цвітінням білим всіялась земля.
Так хочу й я! Розквітнути б весною,
Щоб перші квіти огортали душу!
На білім тілі малювати хною
Невинний цвіт, що покриває грушу.
Я не порушу - ліній бездоганність,
І кожен штрих, нанесений рукою,
Несе одне: природи первозданність -
Це ідеал залишитись собою,
Тою весною... З чистою душею,
Якій росу вплітає вітер в коси.
Тісний зв'язок що має із землею
І водночас завжди у неба просить.
Пітьми не зносить! Світло розливає
Із жовтих глечиків на полудневі трави.
Вона бурлить! Відроджує! Кохає!
Й зіркам казки читає вечорами.
20.02.2023
Наталія Петренко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974493
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.02.2023
автор: Наталія Волинська