Вона мене забула, чи вдає,
Що й свій неспокій обертає в тихе
Злягання совісті із пристрастю до тих,
Що не спроможні розпізнати лихо,
А в серці помислів від розуму лихих.
В їі очах мовчання, незворушність,
Удавана, свідома темна гра.
Покірна суть душі її співзвучна
З ягням жертовним, з гордістю ж гора.
Безплідна мука бавити бажання
В колисці сну, любові вперекір,
Дійти до краю?! Що ж, і край кохання,
Буває теж вправляється у грі
Коли усе в чорнильній рисці скреслить,
І дух, і спів, і радість спільних п'єс.
Вагітні словом, люблять, вище честі,
Але для слова їм потрібна честь.
04.11.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974444
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.02.2023
автор: Володимир Каразуб