Соулмейт

не  втечеш,  якщо  в  тебе  не  стане  колись  вантажу.
не  ціпками  в'язатимеш,  душу  впираючи  дна.
ти  зостався  й  чекав  коли  квітень  проводив  межу  
і  лишаєшся  далі,  хоч  як  божевільна  й  чудна.  

і  моїх  тарганів  не  чіпаєш,  не  труїш,  хоча
усі  інші  жбурляли  Аваду,  здираючи  скальп,
вичищали  ба  кожну  комірку  без  блиску  в  очах.
лише  ти  став  їх  другом.  підходиш,  як  клавіша   "Альт"  

ти  розбурхуєш  чесність,  без  кисню  лишаючи  лють.
чи  торкаєшся  словом,   чи  тілом  гарячим  гріхів  —
всі  кордони  і  правила  в  ноги  тобі  упадуть,
начуватися  пізно,  бо  дні  промайнули  лихі.  

не  шукаю  святе  і  з  Дарксайдом  не  стану  в  двобій,
зрозумій,  ви  з  моїм  Люцифером  у  ногу  йдетé.
стану  вчителем,  гаванню,  хочеш  —   снагою  тобі.
хоч  примарою  снилась,  ти  зміг  упіймати  етер.  

роздягай  не  фізично,  на  спектри  мене  розклади,
розмальовуй  в  смарагди  вібрації,  в  біса  ту  плоть.
ти  замінюєш  сотні,  а  то  і  мільйони  владик,
розливаєш  по  венах  і  фібрах  тягуче  тепло.  

наш  облівіон  між  магістралей  і  буйних  річок,
ми  загубимось,  втонемо,  ніц  не  знайдуть  до  весни.
просто  люди  і  місто  для  нас  і  без  нас  —  це  ніщо.
ну  а  нам  би  від  лютого  в  березень  лиш  доплисти.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974412
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.02.2023
автор: Anastasiiith