Гугл, окей, зі мною все окей,
А як прожить на світі без його очей?
Коли фінал у нашої лав/хейт*?
А в цьому році ж буде ювілей!
І скільки ще терпіти це, скажіть,
Щоб українцям москалів тих пережить?
Не люблю зиму, скажу відверто,
А особливо лютий. Двадцять четверте.
Коли життя на друзки - 'до' та 'після',
Коли щемить у серці кожна пісня,
Коли міста руйнують ті ракети кляті,
А ми разом: приречені, живі, невинуваті.
Коли під вечір накриває ностальгія,
Коли стріляю із пневмата в дошку-мрію,
Коли переді мною чиста Ворд-сторінка,
Принцеса-воїн, пересічна українка.
Коли закрию очі і згадаю,
Чомусь так хочу те, чого не маю,
Очікування і реальність - мем мого життя,
І розумом керують почуття!
Без ліку - втрат, по пальцям щастя,
А сенс - лише тримать чиєсь зап'ястя.
Коли дивлюсь на небо догори,
Коли лице ховаю у два рідні кольори,
Коли щодня виходжу з дому,
І знову сльози на лиці блідому.
Ми майже протримались цілий рік -
Це Україну сам Господь беріг,
Ми й далі будемо стояти проти смерті,
Найкращі в світі - будемо відверті!
Вже рік, який приніс нам з надлишком лихого,
Для них - шкода й російську мову,
Але не пошкодуємо останнього патрона,
І бидло те повернемо в загони!
Але, мабуть, і щось хороше теж було,
Бо далі тільки вверх, штовхнули ноги дно,
Цей рік відкрив для нас самих себе, -
Сміливих, мужніх і готових на усе.
Сьогодні знає навіть Гугл,
Як українець Україну любить,
І до останнього стоїть за неї,
А ворог знов свої шикує 'батареї'...
І хай над головою знову свисти,
Я через рими представляю особисте:
Намахана мала, самотня, трохи дивна,
У чомусь винувата, десь - невинна.
Себе прийняла - майже тридцять років,
Але попереду іще важкі чекають кроки.
Я й до сьогодні розгрібаю дрова,
Які ламала ще три роки тому,
Шкодую, що не вернеш час назад,
Але... буває і казковий снігопад.
Краса і правда - найдорожчі й несумісні,
Але не викинути слів із пісні.
Був список, існували наміри і плани,
Але здійснити їх завадили ті москалі єбані.
І як поки немає змоги йти вперед,
Помилки виправлять настав черед!
Я не пишу тепер трагедію і драму,
Лиш хеппі-енд й кохання до нестями,
І більше часу приділяю спорту,
А ще тяжію знов до натюрмортів.
Я намалюю 'Fuck and russian ship**',
І, Львів, чекай, я скоро знову їду в trip***,
Життя зробило самостійною й самотньою,
Але відкрило очі над безоднею,
Як ненароком стала я письменником,
А починала ще у школі зі щоденника,
І як 'Останній ідіот' таки побачить світ,
А я - свої зустріну тридцять літ.
Як вірю я тепер в камбеки,
А кіно - добре під 'Просеко',
Як потім пошкодують всі відверті,
І як цінується життя за крок до смерті.
То Гугл, зрештою, окей,
Коли мені здійснити овер дохуя речей?
- Не відкладай нічого в старий мавзолей,
Бо завтра може і не буть, окей?
Окей, окей, окей, окей,
Життя - калейдоскоп і гра тіней.
Вже потеплішало і повернуло на весну,
І ми прокинемося всі із напівсну.
І все ще буде, це я знаю точно,
Бо тільки смерть - жахливо остаточна.
То, Гугл, окей, коли вже перемога?
Віддати ще одну весну незмога...
Скажи вже, Гугл, і не муч людей,
Де ті ключі від саме тих дверей?
16.02.23 р. Київ, Україна
* - любов/ненависть (англ.);
** - вказано напрямок для руського корабля (англ.);
*** - подорож (англ.).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973968
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.02.2023
автор: Маргарита Мельничук