У мами курки Квокотушхи і тата Кукурічка було п’ятеро курчаток: дві дівчинки – Піпі та Іпі та три хлопчика - Куку, Куко та Кукі. Коли діти підросли, то пішли до 1 класу пташиної школи, де вчилися різні свійські птахи – гуси, качки, кури й індики . Вчителькою діток-першокласників була індичка пані Гельгуха. Вона любила своїх вихованців. Вчила їх виразно говорити, читати, писати, рахувати зернята, овочі та фрукти, малювати хатини, небо, сонечко, співати пташині пісні, ліпити з глини різні вироби. На уроці фізкультури виводила своїх підопічних надвір, де вони гуляли, робили фізичні вправи, бігали, стрибали, грали в ігри. Розучувала з ними вірші, п’єски, до свят. Діти залюбки виступали в актовій залі школі перед учнями інших класів та перед своїми батьками.
Якось, коли діти навчалися вже у 3 класі, пані Гельгуха сказала їм:
- Наступного тижня я запланувала провести свято – День умінь. Бажано, щоб у цей день кожен з вас показав, що він вміє гарно робити. Можна пісню заспівати, показати свої досягнення у спорті, заграти на музичному інструменті, станцювати танок, дослід провести, щось незвичне виліпити з глини тощо.
Діти почали готуватись. І ось настав той день, коли кожен мав вийти перед іншими й похвалитись своїм вміннями. Вирішили проводити свято у спортзалі, там – мати є, сітки, ворота і акустика хороша. Першими зважилися показати свої вміння індики. Поки Чок віджимався 20 разів від лави, його сестричка Ичка у коробці з піском, яку принесла із собою, намалювала квітку. Діти поплескали їм. Тоді на арену вийшли брати гусаки Гак та Гек. Вони показали, як уміють передавати лапою м'яч один одному при грі у футбол і забивати його у ворота. Гуска Уска сама станцювала польку. Сподобався її танець дітям. Качка Крячка і качур Кряч, які ходили до спортивної школи на секцію з баскетболу, показали, як вони вміють закидати в сітку м’ячі. А Куку та Куко сіли за столик і в оточенні своїх однокласників зіграли партію в шахи. Куку переміг, але плескали діти обом, бо обоє вміло робили ходи. Потім всі посідали на матраци, щоб слухати пісню «Сонце встало», яку зголосилася заспівати Іпі. Піпі вийшла зі сестрою. Вона підіграла їй на скрипочці, вміла це робити, хоч, може, й не дуже майстерно, бо лише рік відвідувала Школу мистецтв. Все ж школярі були в захваті від виступу сестричок. Гусаки почали кричати: «Браво!» Всі решта підхопили. І тільки Кукі нічого не показав. Сидів на лаві з опущеною головою, коли вчителька запрошувала учнів до виступу. Пані Гельгуха помітила це, вона спитала в півника: «Що з тобою?»
«Я нічого не підготував». «Чому?» «Бо нічого такого особливого не вмію робити». «Але ти гарно вчишся. У тебе відмінні результати з усіх навчальних дисциплін. Знаю, що ти й художні книжки читаєш, шкільна бібліотекарка казала мені, що часто до неї забігаєш». «Так. Я люблю читати книжки, тому на інше не маю часу». «То, може, ти розкажеш нам щось із того, що прочитав?» «Це я можу», - відповів Кукі і почав розказувати казку про Котика та Півника. Та так цікаво! З інтонацією! З рухами! Як справжній артист! Діти дивилися на півня із захопленням, аж дзьоби порозкривали. Коли Кукі закінчив переповідати казку, однокласники подарували йому гучні оплески. «Пані Гельгухо, - мовала Піпі, - а мій братик Кукі ще й віршики якісь пише». «Це правда, хлопче?» - спитала вчителька. «Пробую займатись віршуванням, - відповів півник. Мені це цікаво робити». «Ну, хоч один вірш тобі вже вдалося скласти?» «Два вдалося». «Ну, зачитай котрийсь із них, якщо можеш», - сказала пані Гельгуха. «Гаразд». І Кукі почав декламувати:
Люблю маму я і тата,
Школу, друзів і родину.
Люблю книжечки читати,
Пізнавати Батьківщину.
Діти знову почали міцно лапками бити, виражаючи таким чином своє захоплення його вміннями. Коли півник сів за парту, вчителька сказала: «Дорогі діти! Кожен з вас показав свій талант, свої вміння. Продовжуйте їх розвивати. На завершення уроку пропоную вам скласти прислів’я, які б підходили до теми нашого свята.
Куку підняв руку першим, він сказав: «Не хочеш стати на шлях невдахи, грай у шахи». «Молодець!» - похвалила пані Гельгуха. «Хто співає, у того душа розцвітає», - мовила Іпі. «Згідна», - сказала вчителька. «Хочеш спритність розвивати, у футбол навчися грати», - промовили Гак і Гек, вони це удвох склали. «Молодці! - відреагувала вчителька. - Ще хтось придумав прислів’я?» Учні мовчали. «А ти що скажеш, Кукі?» «Хто багато читає, той вірші складає», - мовив півник. «Не завжди так. Хоча для того, щоб скласти самому вірш чи якийсь інший літературний твір, треба і справді багато читати». «Ну, тоді..., - трішки подумавши, випалив Кукі: «Щоб навчитись щось робити, треба ліньки не ловити». «О, а це в десяточку!» - сказала пані Гельгуха, всміхнувшись. Усім діткам у їхніх щоденника під кінець уроку вона написала: «Молодець!» або «Молодчина!» А Кукі лишила такий запис: «Великий молодець!» Півник був задоволений, як, зрештою, і всі учні класу. «А знаєте мої учні-пташенята – чудові! Вони багато що вміють робити», - сказала пані Гельгуха директору-індику пану Гельгеновичу, коли побачила його в той день у коридорі школи. «Радий це чути», - відповів їй директор.
А ви що, діти скажете?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973920
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.02.2023
автор: Крилата (Любов Пікас)