Переклад з російської:
... А коли загорілась зоря в небесах, вітер стих і замовкла вода у ставках, і спинилась ріка з течією, появилися слів нескінченні рої, стало ясно - зими слід чекати мені, кучугур білосніжних з лижнею. І така туга раптом в душі розлилась, що затіяв я тут цю віршовану в'язь, щоби виплакать біль і тривогу. Ось стараюсь зв‘язати скорботні нитки, задля того, мабуть, щоб себе зберегти і без втрат вирушати в дорогу. І дружив, і любив, і жалітись не вмів, кидав час в мене грізно напасті і гнів, замість лагідних слів і розради - друзі кидали, недругів злив мій політ, а в житті залишились сліди від чобіт ненависної, підлої влади. Дні гіркими були і солодкими теж, дні очікувань, сумнівів - не проженеш, за дітей страхів і за всіх рідних, ось на старості років тепла б вже мені, бо минають і старості лічені дні, на порозі кінець вірогідний. Дуже мало любові, душевних розмов, і тьмяніє в самотності день світлий знов, ніби сонце затягнуто смогом, ковдра не зігріває, подушка жорстка, і від того в душі тільки туга гірка, і сумнішають очі від того. Та заходить зоря, і теплішають дні, може, небо поверне надію мені, по дорозі земній ще ітиму, і яким би себе я не проголосив, про одне лиш молю - дай ще, Господи, сил, на майбутню мою довгу зиму.
__________________________________________________________________
Оригинал:
Наум Сагаловский "А КОГДА В НЕБЕСАХ...
...А когда в небесах загорелась звезда, ветер стих, и в пруду замолчала вода, стало всё неподвижным и рыжим, и возникли слова, что копились в уме, стало ясно, что близится дело к зиме, к белоснежным сугробам и лыжам. И такая тоска вдруг в душе разлилась, что затеял я тут стихотворную вязь, дабы выплакать боль и тревогу. Вот сижу и вяжу эту скорбную нить, вероятно, затем, чтоб себя сохранить без потерь на пути к эпилогу. И дружил, и любил я, и жил, не ропща, время злобно метало в меня, как праща, неуёмные страсти-мордасти - предавали друзья, измывались враги, и по жизни нелепой прошли сапоги ненавистной и проклятой власти. Были горькие дни, были сладкие дни, ожиданья, сомненья - поди шугани, за детей и родителей страхи, вот на старости лет захотелось тепла, да и старость уже, как вода, утекла, не помогут ни охи, ни ахи. Не хватает любви, полуночных бесед, в одиночестве меркнет загадочный свет, будто солнце садится в болото, одеяло не греет, подушка жестка, оттого-то в душе и гнездится тоска, и печальны глаза оттого-то. Но заходит звезда, просыпается пруд, может быть, небеса мне надежду вернут, сокрушённый, я сраму не иму, и каким бы себя я не провозгласил, об одном лишь молю - дай мне, Господи, сил на грядущую долгую зиму.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973684
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2023
автор: Елена Войнаровская