Ось би гайнути на полонини!
Просто зараз промайнути над містами,
вхопити Час за кожух, щоб не пручався,
аби повернув все те, що мені належало...
Це небо, незмінно бунтуюче Зимі - годі!
Морозяне повітря, що бринить мріями про гамори пташині...
І цей лагідний розлив сонця, який трапляється лише в лютому.
Ти усвідомлюєш себе частиною блаженного пробудження
і твої думки вибрунькуються вербовими котиками,
а серце пагоном пнеться крізь кригу до сонця.
І ти знову перемагаєш в цій нескінченій опозиції стихій!
Мрієш про спокій,
та, хто-зна, чи вдасться протриматись хоча б до вечора.
Тому перечитуєш слова Давида про левів і крила,
заглядаєш крізь шибку на чужі полонини,
і думаєш-мрієш...
Думки ж, як відомо,- проекція в майбутнє!
10.02.2023р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973515
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.02.2023
автор: Іванюк Ірина