Проснулась рано… поспішаю на ганок,
А чи помічу, жовті сонячні стрічки?
У чобітках, радо вітаю світанок,
Іх зустрічала, я би завжди залюбки.
Благословенна тиша, в зимовім днині,
Віднайти спокій, схопити жменьку снігу,
Гарно умившись, як у полі озимі,
Коли від сонця плаче сніг, мать втіху.
Погляд літав, як веселковість барв весни,
Дай Боже миру! Сонячне мерехтіння,
Нехай, як вісник про закінчення війни,
Що вже нарешті, прийшло порозуміння.
Легенький вітер…тихо – тихо падав сніг,
За мить вразливий, донісся крик матусі,
На жаль, біда, ступила… на її поріг,
Безкровне тіло…у полі на Донбасі.
І сніг здається, іншим став, нерухливий,
Змінилось небо, від сліз, журби й страждання,
Матусин голос,- Казав будеш щасливий,
Вже вщент розбиті за сина сподівання.
Ридає мати, з неба холодні краплі,
Впали на плечі…жага крикнути світу,
Війна – біда, жура, не дійство в спектаклі,
Тут смерть, тривоги, руїни, гасне світло.
Ой, що ж ти днино, мені принесла смуток,
У час вечірній, в Бога миру просила,
Зберегти воїнів, життя від куль й пасток,
Душа страждає, терпіти біль несила!
Ой, що ж ти днино?!А я ж чекаю миру…
15.12.2022р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973300
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.02.2023
автор: Ніна Незламна