Дивлюся я у слізне небо –
Похмура мить на тьмавім тлі,
Вітри штурмують простір – се бо
Світ похитнувся у пітьмі.
Думки зіткнулись в протиріччі,
Витком напружуючи час.
Дивлюся простору у вічі –
Та той втрачає глузд нараз,
Яскравих сутінок заграви
Спімнувши* поміж хмарних зграй.
Померхлий обрій, мляві барви –
Пітьма ковтає неба край...
Підсліпувата осінь тлінна
Зірве останній з клена лист.
Життя поставить на коліна,
Примусить нас відчути тиск –
Бліда картина та убога,
Скупа на радощі буття.
Душа благатиме у Бога
Прощень в моменти каяття.
Молити буду, як за себо,
Про долю світу, що в пітьмі,
У слізне дивлячися небо
В похмуру мить на тьмавім тлі...
Втім спурх метелика на світло,
Як уповання по весні,
Що вже не за горами літо,
Надасть надію восени.
Десь у примарах небокраю
Блукає сонечко моє,
Яке здолавши хмарну зграю,
Засяє знов... Надія Є!
13.10.2019
*спімнувши - спом'янувши
–––––––––
Ілюстрація:
Кот Валерій
"Надія Є"
–––––––––
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973178
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.02.2023
автор: Олена Студникова