Восени Каштан упав
Й закотивсь до дуба :
- Гей, привіт ! Ти, як попав ?
Чия будеш згуба ?
- В мандри рушив, - Каштан каже,
Ніде правди діти.
Адже, в батька хіба гоже
На шиї сидіти ?
- Жолудь я, скажу: Овва!
Розуму не маєш.
Лиса твоя голова,
Блудиш, щось шукаєш...
Я тримаюсь біля тата
І гадки не маю.
Мені треба небагато :
Лежу, спочиваю,
"Предок" кормить, одягає...
Нащо та морока !
І турботою зігріє
Дитя одиноке.
Дивись, маю капелюха
Думаєш, - ледащо.*
Життя моє - одна втіха,
Хіба твоє краще ?
Каштан в ярості гукнув :
- Ич*, стали панами !
Капелюха ти вдягнув,
А мізки - з бур'янами !
Як реп' ях вчепивсь за неня,*-
Соромно... І ти не гість !
Завжди вітер у кишенях -
"Хто не робить, той не їсть".
*. *. *
Таких Жолудів багацько...
Живуть в насолоду.
Забезпечує їх батько
Ледарів від роду.
* Ледащо - тут поводитись легковажно, безпутно.
* Неньо - діалект. батько.
* Ич - вигук, згідно нового правопису.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973134
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.02.2023
автор: Галина Лябук