А зараз йдіть собі…

А  зараз  йдіть  собі...

В  вагоне  тесном,  среди  сумок  и  баулов,
Прям  на  полу  –  ведь  места  не  найти.
Верхом  на  чемодане,  вместо  стула,
Сидела  женщина  с  дочуркой  лет  пяти.
В  глазах  заплаканных  читается  усталость,
Слез  вылилось  –  на  целый  океан.
От  прежней  жизни  только  и  осталось,
Воспоминания  да  старый  чемодан.
Разрушен  дом,  разрушен  мир,  мечты  разбиты,
Но  живы  сами  –  Бог  благословит!
В  дороге  времени  довольно  для  молитвы,
Пока  до  Львова  поезд  их  домчит.
Вторые  сутки  уж,  почти  не  евши,
В  эвакуацию  из  Салтовки  родной.
От  голода  и  жажды  обомлевшие,
Подальше  от  обстрелов  путь  держали  свой.
На  месте  встретили,  бесплатно  поселили,
Хоть  общежитие,  но  это  все  равно!
Важней  гораздо,  чтобы  не  бомбили,
И  может  слово  теплое  услышать  от  кого!..
На  Краковском  на  рынке  людно  утром,
Копеечку  народ  имеет,  кто  на  чем.
Она  в  молочный  ряд  зашла  с  Анютой:
-  Скажите,  а  творо́г  у  вас  почем?
-  Не  розуміємо  ми  мови  окупанта,
Дивіться  люди,  що  нечистий  нам  приніс!
Ви,  пані,  начебто  на  вигляд  елегантна,
А  як  відкрили  рота,  то  мій  сир  аж  перекис!
Нам  тут  москальска  мова  не  потрібна,
Від  неї  тільки  горе  і  біда.
Наслухалася  вдосталь  її  ненька  рідна,
Це  ж,  з  затаких,  як  ви  почалася  війна.
Це  ж,  ви  там  Ро́сію  до  себе  зазивали,
Це  ж,  ви  просили  Путіна:  -  Введи!
Такі,  як  ви  нам  завжди  заважали,
Даремно  ви  завіялись  сюди.
-  Простите,  я  как  дома  вас  спросила,
Со  временем  я  постараюсь  подучить…
У  меня  муж  воюет…  Я  такое  пережила…
Скажите  –  сколько,  мне  ребенка  покормить.
-  Я  бачу,  ти  кобєта  дуже  відзігорна,
Не  хочеш  втямити,  що  справа  не  в  ціні.
До  чогож  цей  язик  кацапський  є  потворний!
Не  зрозуміла  ніц  я,  чуєш  ти,  чи  ні?
От  коли  вивчиш  нашу  солов‘їну,
Прийдеш  до  мене  –  я  послухаю  тебе.
І  мови  не  забудь  навчить  дитину,
А  зараз  йдіть  собі...  Ідіть  у  АТБ...
Вернулись  в  комнату,  включили  телевизор,
Там  дама  странная,  неопределенных  лет,
Рассказывает  голосом  капризным,
Что  ее  внуку,  мальчик  Гриша  в  садике  сказал:  -  Привет!
-  Бабусю,  у  садочку  є  москалик!
А  бабця  каже  –  треба  бити  москаля!
Йому  не  допоможе  просто  щиглик,
Ти  кулачком  йому  щелепу  направляй!
А  ці  «радітєлі»,  які  сюди  припхались,
З  своїми  москворотими  дітьми,
То  навіть  аби  і  не  сподівались,
Що  їх  «рєбьонок»  може  буть  поміж  людьми.
В  садочку  виключно  державна  мова,
Не  треба  тут  нам  цих  кацапських  бліх.
Як  не  подобається,  то  короткою  буде  розмова,
Із  виплодком  своїм  –  геть  звідси  за  поріг!..
От  слов  услышанных  вновь  покатились  слезы,
А  в  горле  спазмом  захлебнулся  крик:
-  Ведь  мы  друг  друга  понимаем  без  вопросов!
Ведь  я  своя!  Я  наша!  Ну  при  чем  же  тут  язык?!..
Сидят  в  вагоне  мама  с  дочкой,  фонари  мелькают,
Обратно  едет  поезд  на  восток.
-  Там  ближе  к  папе,  Нюта,  там  нас  понимают.
Там  дом  наш,  там  найдется  уголок…


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973130
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 07.02.2023
автор: Костянтин Вишневський