Падає сонце у спраглі долоні,
Плесо червоне обрій займає.
Вітер тендітно цілує у скроні,
Казку вечірню зоря прочитає.
Вийду, як вперше, побачити небо:
Що в ньому темінь глибока ховає?
Чую луна покотилася степом
І навмання передзвонами грає.
Стій самотою, як на причасті,
Тайну сповідуй із вічності чаші.
Тіні дерева пускають вухасті,
Нишком думки підслуховують наші.
16.08.2022
Наталія Петренко
Фото з Інтернету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973094
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.02.2023
автор: Наталія Волинська