Блищали лютневі пір’їни, мов перли,
Ні Він, ні Вона не уздріли їх там,
Трагічність моменту осяяв ліхтар:
Кричало прощання, а губи – завмерли.
Сльозини змішалися на парасольці,
І шарм снігопаду для мрійників зник:
Кохання забрав бо навіки від них
Сам лютий… не жалував змучених доль цих.
В клубкові думок кожен знічено борсавсь:
За щедре та світле – спасибі тобі,
Чому ж зараз кожному йти в інший бік?!
Розбиті серця били азбуку Морзе.
Останні обійми надій вщент розбитих…
І тихе: «Прощай!», ніби болісний схлип.
Чому саме так? Адже разом могли б…
А сніг одягав у свої оксамити…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972845
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2023
автор: Білоозерянська Чайка