Мої́ літа вплітаються у скроні,
Намисто і мереживо плету́ть,
Там кожен з них, неначе на долоні,
Й пові́смо все щодня вони пряду́ть.
Мої́ літа вже трохи в позолоті,
Та ще вони – не осінь золота,
Ще й мило так звучать в мажорній ноті,
І медом пахнуть ще мої вуста.
Мої́ літа, неначе витинанки,
Орнаментом різня́ться лиш вони,
Вони вдяглися в різні вишиванки,
Вертають защораз лишень у сни.
Мої́ літа, неначе ті сонати,
В яких звучить мелодія душі́,
Яка літа взяла́ся чарувати,
До серця підібрала всі ключі.
Мої́ літа грайливо-дивовижні,
Родзиночка у кожного своя́,
Та ще й цвітуть, немов наве́сні вишні,
Де ллється дзвінко пісня солов’я.
Мої́ літа – коштовності у скрині,
Вони в душі́ створили власний храм,
Неначе перли, на мої́й хустині,
Яких у спадок я не передам.
02.02.2023 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972654
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.02.2023
автор: КОРОЛЕВА ГІР